Ярослав народився і виріс у Чернігові ー місті, яке він любить понад усе. Нещодавно отримав диплом бакалавра і став фахівцем з комп'ютерної інженерії. До повномасштабного вторгнення хлопець був членом команди ГО “ЕкоМісто”, що займалася розв'язанням проблем довкілля у Чернігові, і брав участь у розвитку БУР осередку. Зараз Ярослав служить у ТрО та продовжує підтримувати БУР як БУР друг.

“Полюбив БУР з мого першого табору, і немає чогось такого, в чому я б розчарувався. Дуже вдячний усім колишнім, теперішнім і майбутнім працівникам за те, що вони формують найголовніше в Україні ー спільноту проактивної молоді. Це та рушійна сила, яка буде відновлювати Україну після війни, після нашої перемоги, тому я продовжую підтримувати організацію внесками як БУР друг. Впевнений, що ця організація зможе відбудувати Україну та стане платформою для розвитку свідомої української молоді. БУР це робив, робить і буде робити. Зараз як ніколи зрозуміло, що за цим майбутнє”.

Про рішення служити…

З перших днів повномасштабної війни Ярослав служить у лавах ТрО, він мужньо захищав місто Чернігів у найпекельніші дні блокади. Рішення служити хлопець  ухвалив ще у 2020 році, після БУР табору. Живучи в русифікованому місті, займаючись громадською діяльністю, він бачив одиниці людей, схожих на себе, і це його дуже засмучувало. Прагнув розвивати своє місто, а після того, як побував на БУР таборі, зрозумів, що насправді однодумців дуже багато, можливо не в його місті, а, ймовірно, просто не бачив їх раніше у Чернігові. Але зрозумівши, що такої молоді в Україні досить багато, Ярослав вирішив обов'язково пройти строкову службу в ЗСУ і знав, що робитиме, коли відбудеться повномасштабне вторгнення.

“Кажу “коли”, а не “якщо”, тому що для мене це було зрозуміло вже давно, не лише упродовж дев’яти років війни… Це повномасштабне вторгнення було задумане багато років тому, ще з дня відновлення нашої незалежності. У 2020 році я дав собі обіцянку, що у такій ситуації відразу піду захищати Україну саме в лавах армії. Так і сталося. Я розумів, що впораюся з волонтерською допомогою під час повномасштабного вторгнення набагато краще, ніж з обов’язками на фронті, тому що досвіду військового в мене не було, а громадською діяльністю й волонтерством займався понад півжиття. Коли ж почав служити, то тільки ще раз в цьому переконався, але дав собі обіцянку, що до кінця війни служитиму українському народові на фронті, виборюючи для усіх нас світле майбутнє в незалежній Україні”.

Найскладніші моменти на фронті та моменти, що найбільше надихають

Ярослав був готовий до служби – жодні постріли, артилерія, авіація не лякали його.  Коли стояв у черзі до військкомату, то розумів, що багато людей загине, тим паче військових. Тоді постановив собі: “як влучить, то влучить, вже нічого не зробиш”.

“Найважче було, їдучи містом, бачити чергу не в магазин, а по хліб – 50 людей, а може й більше, інколи і 300. Коли люди фактично ходили у туалет на вулицю, облаштовували саморобні вбиральні, готували на ватрі посеред двору, бо більше не було на чому. Ще декілька тижнів тому там гуляли діти, а тепер їх зовсім не було, всі повиїжджали. Тоді здебільшого залишились люди літнього віку. Важко було бачити, як люди боролися за виживання, хоча в Чернігові це відбувалося тільки впродовж місяця, а на Сході України це триває вже дев’ятий рік”.

Одна з найскладніших історій для Ярослава трапилась, коли вони проїжджали одну з вулиць і під'їхали до мами з маленькою дитиною. Він вирішив поділитися тим, що мав, і дав їм гранат, а вони заплакали.

“Вони заплакали від того, що їм дали просто фрукт. Фрукт, який був доступний ще півмісяця тому”.

Попри все, Ярослав намагається акцентувати на позитивних історіях. Радісно згадує про одруження колишньої працівниці БУРу Віри Піонерської:

“Тішуся, що майбутнє твориться вже зараз, і навіть на фронті. Впевнений, що на нас чекають роки стрімкого розвитку і нам багато хто буде заздрити”.

Після війни…

Уже довго думаю над відповіддю на це питання, але спершу точно зустрінусь із друзями. Це буде довгоочікувана зустріч на каву з теплими обіймами, хоч поки не знаю, як зібрати всіх в одному місці, бо завдяки БУРу маю друзів у різних частинах України. А зустрівшись і відпочивши, будемо ходити на мітинги проти людей, які досі * обіймають свої посади, на мітинги за реалізацію ініціатив, які починали наші хлопці й дівчата *, але загинули і не встигли втілити задумане. Ми маємо перед ними борг, маємо закінчити справу, за яку вони поклали життя, аби ми далі могли жити і розвивати нашу країну.

Авторка, інтерв’юерка, транскрибаторка: Емілія Бровді
Редакторка: Марія Шененко