На програмі Довгострокового волонтерства від БУР одна з головних задач  — це налагоджувати нові зв’язки, будувати соціальну взаємодію та комунікацію. Це може бути доволі складно, особливо коли не знаєш до кого їдеш та не маєш уявлення, чим живуть люди в цій громаді. Але чи це так складно, як здається?

У рамках проєкту Довгострокового Волонтерства, який втілювався за підтримки “ULEAD з Європою”,  ми поспілкувались з волонтерками з однієї  з громад і з’ясували, як їм вдалось побудувати гарну роботу з місцевими мешканцями.

У травні 2024 року довгострокові волонтерки заїхали у свої громади та зіштовхнулися з  задачею встановити дієву комунікацію з місцевою молоддю, адже це цей контакт між ними і місцевими потрібен волонтеркам протягом всієї їхньої роботи. Своїм досвідом діляться Марія та Діана, учасниці проєкту в Куликівській громаді

Як до тебе ставилися, як тільки ти приїхала до нової громади?

Марія: “Як тільки я заїхала у громаду, ініціативна команда одразу мене ввела в курс усіх подій їхніх активностей. Від молоді я відчувала застереження щодо мене, тому що я для них абсолютно невідома людина, але я теж ставилася обережно до цього. І я і вони поступово та обережно знайомилися між собою, але я дуже рада, що це було у комфортному середовищі та я змогла легко адаптуватися”. 

Діана: “До цього проєкту я працювала керівником гуртків центру позашкільної освіти. В основному займалася з дітками 5-10 років. До цього з молоддю ніколи не працювала і тому для мене це був своєрідний виклик, адже підлітків, я можна сказати трішки боялася. Але я переступила через свої страхи і нам вдалося сформувати потужний кістяк з активних, талановитих, ініціативних людей, які точно рухатимуть нашу країну вперед” 

Які твої перші враження в громаді?

Діана: “Під час першого ознайомчого заходу я почувалася трішки розгубленою. Пам'ятаю, я навіть відчувала тремор в руках. Але поступово ми почали один до одного звикати і прислухатися, зникли всі страхи, ми зблизилися і навіть здружилися. Під час першої зустрічі ми одразу налагодили комунікацію: створили фейсбук групу молодіжного простору та телеграм чат, в якому ми завжди переписувалися, створювали опитування щодо того чи іншого заходу, розміщували оголошення та афіші, також ми завжди враховували потреби та інтереси молоді, тому проблем з комунікацією не було, все було рівно і стабільно” 

Марія: “Я мала одразу два відчуття: запал і важкість в адаптації, тому що я в абсолютно невідомому місці і абсолютно все для мене нове. Тож спочатку було досить важко адаптуватися до нових людей, нових облич, нових задач, але з допомогою команди та менторки, яка мене підтримувала, я зрозуміла, що це все абсолютно нормально. До мене прийшло усвідомлення і я почала просто працювати. А далі, з періодом, коли я пройшла адаптацію, я вже почувала себе набагато краще і я відчула себе тут комфортно, що дало мені змогу нормально працювати.”

Як тобі вдалося встановити  контакт з молоддю?

Марія: “Основне, що мені допомогло — це створення комфортних умов для себе та для них. Це дало нам, поступово, але відкритися одне одному. Я одразу це розуміла і була готова до цього. Все, що я робила — це слухала їхні потреби, що їх цікавить. Тому з кожним кроком, який ми робили спільно, як і вони, так і я, ми відкривалися все більше.  Коли молодь розуміє, що їх чують, що їхня думка важлива, вони відчувають себе більш комфортно і з часом вони розуміють, для чого я тут, в чому моя задача та ціль, а потім вже доєднуються”.

Діана: “Те що я місцева також, мабуть, повпливало на довіру, адже вони мене знають, як педагога і працівника центру позашкільної освіти, до того ж я повністю змінила формат спілкування. Не спілкувалася з ними, як з маленькими, а говорила як вже з дорослими людьми. Я намагалася вимкнути в собі натуру вчительки і бути максимально простою, вони відчули, що я "своя", що мені можна довіряти, що зі мною чимось можна поділитися, що я у будь-якому випадку вислухаю, підтримаю і що можна звернутися у будь-який час”.

Чи був переломний момент, після якого комунікація різко змінилась?

Марія: “Справді, не було таких різких перепадів в нашій комунікації, все йшло поступово. Але я розуміла, що саме після якихось поїздок або спільних наших дій, де ми проводимо час разом, щось створюємо або кудись їдемо, тобто цей вихід із зони комфорту разом, він дуже позитивно впливав на нашу комунікацію і ми після кожної поїздки ставали все більш відкритими. Після кожного нашого спільного заходу, вони все більше ставали ініціативними та пропонували ідеї, долучались набагато краще. Тому, я думаю, це була спільна робота, але вона була поступова і не надто різка”.

Щоб налагодити зв’язки і дружні відносини важливо бути відкритими і щирими. Як волонтерки, так і місцева молодь мали спільну кінцеву мету — якісні зміни в громаді для молодих людей. Об'єднавшись заради позитивного впливу вони досягли результатів, які працюватимуть як миттєво, так і матимуть довгострокові перспективи.

Довідка: Програма для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку «U-LEAD з Європою» спільно фінансується ЄС та його державами-членами Німеччиною, Польщею, Швецією, Данією, Естонією та Словенією для підтримки України на її шляху до зміцнення місцевого самоврядування. U-LEAD сприяє прозорому, підзвітному та багаторівневому управлінню в Україні, яке відповідає на потреби громадян, та розширює можливості громад.