Зміни починаються не з великих ресурсів, а з внутрішнього запиту: бути корисними, брати участь, змінювати реалії навколо себе. Так розпочалася історія ГО «Прайм» – з пошуку можливостей і віри у волонтерство як інструмент впливу. Саме цей поштовх привів команду до Школи місцевих координаторів/координаторок локальних волонтерських активностей, а згодом – до реалізації БУРчику в Просторі відновлення ветеранів і цивільних ГАРТ.

Ми поспілкувались з Данилом Василенко – співзасновником та керівником ГО «Прайм» – про те, як зароджувалася ініціатива, чим допомогла команді участь в Школі, як протестні настрої стали джерелом волонтерського ресурсу й чому справжня трансформація починається з простих, щирих кроків.

- З чого все почалося у Вашій громаді? Яка подія або потреба стала поштовхом до змін?

- Насправді, поштовхом були самі ми, і наше бажання здійснювати корисну діяльність. Це був активний період нашого пошуку можливостей. Тому ми сконцентувалися на цьому – шукали, де б могли бути корисні. Так знайшли можливість доєднатись до Школи координаторів, стати партнерами БУР, бо відчули, що це правильний шлях. На той момент в нас ще не було офіційно зареєстрованої громадської організації, але нам дали «невеличкий кредит довіри», повірили в нас – і я думаю, що ми повністю виправдали цю довіру.

- Як Ви дізнались про Школу місцевих координаторів/координаторок локальних волонтерських активностей?

- Напевно, це просто сила громадського сектору 😊 Ми загалом моніторимо різні ресурси, стежимо за ініціативами, які можуть бути корисними для нашої громади. В цілому давно слідкували за ініціативами БУР, так чи інакше теж були дотичні до його діяльності: в мене є досвід довгострокового волонтерства, а в співзасновниці ГО «Прайм»  – друзі там. Тому ми тримаємо в полі зору діяльність БУР, і коли побачили можливість навчання в Школі координаторів – вирішили податися.

- Данило, Ваш проєкт стосувався Простору відновлення ветеранів і цивільних. Розкажіть, будь ласка, про нього докладніше. 

- Насправді ми ще раніше були дотичні до невеличких толок в Просторі. Організація «Об’єднання відповідальних громадян», яка опікується будівлею центру, не мала достатнього досвіду і навичок залучення волонтерів до своїх активностей. Найбільшим їхнім здивуванням було те, що існують люди-волонтери, які готові безкоштовно виконувати роботу, на яку вони шукають людей за гроші для виконання необхідних робіт. Так, можливо, більш кваліфікованих людей, так - для робіт в більших обсягах, - але шукають і не можуть знайти. А тут ми приходимо з такою пропозицією 😊 Спочатку вони не повірили, що це взагалі можливо, але коли почався процес реалізації – стало видно, що таких охочих допомогти багато, і це переважно  молодь. Молодь, яка шукає себе, яка хоче брати цю відповідальність, хоче долучитись, бути дотичною до таких десь великих, десь невеликих речей. І ми стали відповіддю на цей запит. 

- Чи зіштовхувалися Ви зі складнощами при залученні волонтерів на БУРчики?

- Нам сильно допомогли мітинги та протести, які відбувались в цей час – туди в переважно проходила активна молодь. Ми вирішили скористатись цією можливістю та ініціювали «холодні» знайомства  – просто підходили та знайомилися під час цих протестів з людьми, запрошували їх долучатися до БУРчика. Ця молодь, яка туди вийшла з картонками, – в неї був запит на зміни. От ми і запропонували практичну можливість долучитися до змін: трохи розповіли про себе, чим плануємо займатися, що це буде за подія в рамках проєкту. Виявилось, що було дійсно багато охочих долучитись: з однієї такої акції могло бути по 10 реєстрацій людей. Деякі з них прийшли на БУРчики не один раз: оскільки в нас активність була протягом 8 днів – дехто приходив допомагати по 5-6 разів.

- Якими найяскравішими моментами з реалізації БУРчиків можете поділитись?

- Під час реалізації БУРчиків дуже підсвітились ціннісні сенси цієї ініціативи, а саме взаємодія молоді з ветеранами. Після перших двох днів БУРчика в інстаграм організації прилетіли  запити від колишніх військовослужбовців, ветеранів, які також хотіли долучитись до цієї справи, бо не побачили анонсу раніше, або не мали змогу прийти швидше. На другу серію волонтерських акцій до нас долучився ветеран, який користується протезом. Він першим взявся за складну ділянку – зносити стіни, які ніхто не хотів чіпати. Просто взяв інструмент і почав руйнувати перегородки, які потрібно було прибрати. Це був такий доволі яскравий момент, який був висвітлений назовні. Але внутрішньо ця взаємодія з ветеранами була ще ціннішою, оскільки ми залучали їх на культурно-освітні події. 

Один з керівників Простору, який теж має досвід користування протезом, провів лекцію на відповідну тему для молоді. Якщо під час інших лекцій кількість питань від аудиторії до спікера була відносно невеликою, то під час цієї проявився справжній інтерес молоді до ветеранів, сенс яких ми зараз переосмислюємо. Переважна більшість цієї молоді та підлітків колись чула про ветеранів в школі та зустрічалась з ними, коли на якісь події запрошували людей віком за 90 років, і це точно була не та жива взаємодія, якою вона може бути. Нам вдалось це відкрити трохи з іншої сторони: в молоді була можливість спілкуватися з ветеранами і про бойовий досвід, і загалом про військо, і також безпосередньо поспілкуватися з людьми, які так чи інакше стикаються з бар’єрами в соціумі – відповідно показати молоді, як доречніше взаємодіяти, як питатись чи потрібна допомога і т.д. Цей простір став відкритим сам по собі, ми лише трішки посприяли йому, створивши атмосферу довіри, бо і Олексій (працівник Простору), і Тимофій (ветеран, який доєднався як учасник до робіт) – вони охоче з усіма спілкувалися, ділилися думками, робили спільні фото.

Для молоді був ціннісним цей місточок комунікації між колись військовими, а зараз більше вже цивільними людьми, й вміння налагоджувати оце співрозуміння.

- Чи були моменти, коли здавалося, що нічого не вийде. Що тоді допомагало? 

- Напевно, найскладніше нам дались організаторські моменти. Ми залучили до цього нашу волонтерську команду, яка ще не мала такого досвіду. За кимось ми закріпили документальне ведення, укладання договорів, реєстрацій, хтось взяв на себе відповідальність за локацію, інші - залучення партнерів і тд – під час цього важливо було давати їм менторський супровід, десь допомогти та розділити процес, створити простір для рефлексії. Виклик також був у тому, що ми організували акцію на вихідних - темп, коли на відпочинок було лише два дні в тиждень, теж давався взнаки: було все важче працювати і емоційно відновлюватись, бо на сьогоднішній час внутрішнього ресурсу не так багато, як би хотілося. Потрібно було давати більше емоцій, заряду волонтерам, які перший раз прийшли і десь хочуть цей вайб, а це не завжди вдавалось, бо навіть делегувавши певні завдання - ми, як організатори, відповідаємо за результат також, тому доводиться стежити за усім.

- А як щодо співпраці з бізнесом?

- Ми покладали на взаємодію з бізнесом великі сподівання і насправді зробили багато кроків, щоб стався такий конект. Саме на цю волонтерську акцію нам вдалося залучити партнера, який забезпечив питною водою волонтерів (близько 200-250 літрів) на всі дні. Другий партнер долучився вже на час реалізації акції, надавши невеличку знижку на матеріали.  Наразі бізнес залишається трохи на віддалі, але ми й надалі робитимемо зусилля для налагодження подальших співпраць.

- Після завершення БУРчиків молодь продовжує цікавитися Простором?

- Так, звісно. Зі свого боку ми продовжуємо допомагати Простору, бо він потребує волонтерської допомоги в тій чи іншій мірі. Тому логічним було невеличке продовження цих активностей – на сьогодні ми ще встигли реалізувати дві невеличкі толоки. Звісно, в них була менша тривалість та менший обсяг робіт – та все одно, це нагода зібратися десь теплою компанією, позгадувати. Ми пробуємо різні формати інформаційної взаємодії, бо так чи інакше в учнівської молоді зараз менше часу, і ми теж маємо під це підлаштовуватись. Також питаємо зворотній зв’язок в організаторів: які є зараз запити, можливо потрібна лише точкова допомога – тобто залишаємось з ними в тісному зв’язку.

- Якщо повернутись до участі в Школі координаторів, що стало головним здобутком особисто для вас?

- Зі Школи координаторів – це навики детального планування події, комунікаційних кампаній, зв’язку із бізнесом. Ми собі взяли доволі багато часу від Школи координаторів до першої акції (близько двох місяців) – в нас був час підготуватися, проаналізувати, і саме в цьому нам допомогли ті знання та ресурси, які ми отримали на Школі, плюс менторська підтримка. Все це разом, я думаю, і сприяло реалізації БУРчиків та вплинуло на комплексний результат наприкінці.

- А що саме спонукало ГО «Прайм» робити акцент на волонтерстві?

- Ми віримо в силу волонтерства та того, як це може змінювати громаду і громади навколо. Створюючи цю причетність до волонтерства, а завдяки волонтерству – причетність до громади, ми також спонукаємо молодих людей замислюватися про те, як вона може впливати на те, що нас оточує, і як може це змінювати. Важливо створювати таку додаткову точку тяжіння, бо багато молоді живе в прифронтових громадах, і так чи інакше думає про виїзд. А коли ти вклав свої сили, свої ресурси у якусь справу – шальки терезів хитаються в сторону роздумів «а може залишитись і продовжити це». Тому нам було цінно створити саме такі можливості. І це є одним із напрямків діяльності нашої громадської організації «Прайм».

Проєкт «Посилення спроможності місцевих ініціативних груп та залучення місцевих мешканців до процесів відновлення у громадах» реалізовується у партнерстві з громадською організацією «Будуємо Україну Разом» за підтримки «RAZOM».