Цю дівчину з довгим волоссям і хорошою англійською часто можна помітити на терасі нашого офісу і підслухати її телефонні розмови: сьогодні вона шукає рідкісні медикаменти, завтра знаходить дрон для військових. Це Віка Корнеюк, менеджерка з розвитку партнерств Української Освітньої Платформи. Поговорили про те, як відбувається пошук необхідного для ЗСУ, як налагоджуються контакти з іноземцями і що у планах після перемоги.

До волонтерства в БУРі Віка ніколи не мандрувала східніше лівого берега Києва. Вона з Коломиї, тому хотіла поїхати на Схід, щоб пізнати тамтешніх людей і зрозуміти, чим спричинений стереотип про різницю між жителями Сходу та Заходу України. У 2020-му, поїхавши на БУР табір до Соледара, зрозуміла, що однією з причин російсько-української війни, яка почалася у 2014-му році, є те, що люди з різних куточків України не знають і не розуміють одне одного. Пізніше Віка взяла участь у програмі менторства від БУРу, а згодом влаштувалася на роботу в БУР, щоб організовувати табори для інших.

“– Спиш?

– День через три (сміється)”.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Віка, як і вся команда БУРу, працює на користь ЗСУ і певний час волонтерила у центрі для внутрішньо переміщених осіб.

“Міська влада організувала координаційні центри для тимчасово переміщених людей. А волонтери допомогли провести гостинну зустріч у Львові. Ми розміщували переселенців, спілкувалися з ними, пригощали їжею і чаєм. Для тих, кому треба було поспати, ми мали матраци – люди з довгої дороги, хтось по 20 годин їхав, хтось по 30, стоячи. Тому допомагали, чим могли. Всі дуже дякують і кажуть, що Львів – прекрасне місто.”

Наша організація щодня отримує запити з проханням про допомогу від різних людей: хтось просить знайти у Польщі товар і привезти до Львова, хтось – допомогти саме з перевезенням з-за кордону до України, бо це найскладніше. Шукаємо іноземних партнерів. З деякими партнерами, як, наприклад, з одним польським фондом, працюємо регулярно – цей фонд уже тричі надсилав нам партію допомоги. А першою великою покупкою від них став дрон, який ми вже передали на фронт.

Якось ми отримали запит від людини з нашої спільноти, яка просила знайти для своєї бригади стандартний перелік речей: розтяжки, спальники, каремати, – і, ні на що не сподіваючись, обмовилася, що треба дрон.

Шукали довго і, зрештою, знайшли в польському місті Познань. Придбав його польський фонд. Це дуже важливий для військових пристрій, завдяки якому можна ефективно оцінити ситуацію на передовій, не ризикуючи життям, тому ми дуже ретельно шукали надійного перевізника. Усе вдалося, хоча хвилювання не покидало, аж поки не побачили дрон на власні очі.

“Отримала цей дрон і, чесно, як мала дитина стрибала, бо це найкращий “подарунок”, який мені доводилося отримувати за все життя. Надсилайте якомога більше таких (сміється)”.

“Ми маємо більше говорити про нас”

Віка вільно розмовляє англійською, але запевняє, що шукати партнерів їй вдається завдяки історії, яка твориться на наших очах, а мова тут – лише інструмент.

“Український народ зараз показує справжні чудеса! Люди мені самі телефонують і питають, чим допомогти, бо, як вони кажуть, ми творимо історію не лише своєї, а і їхніх країн. Це люди з Німеччини, Польщі, Швейцарії, Італії, Туреччини. Багато хто пише: “Давайте ми приїдемо”. Є, наприклад, лікар, який хоче приїхати, щоб тут навчати людей хірургії. Шукати партнерів допомагають українці та моє бажання транслювати їхні історії. Я можу говорити про них вічно, і мені здається, що у світі хочуть чути ці історії. Ми маємо більше говорити про нас”.

Якось на вихідних до нас приїхали британці на своїх машинах (2 фури і 2 вантажні буси): паромом до Франції, а з Франції 24 години до Львова і Жешува (Польща). Не організація, а звичайні британці на своїх машинах привезли в Україну дві 20-тонні фури й готові везти більше, якщо у нас буде змога приймати вантаж. У Великій Британії люди тиснуть на уряд, щоб відкрити кордон для тимчасово переселених людей і дати змогу навчатися дітям. Кажуть, що Британія з нами, люди готові приймати українців і везти в Україну будь-яку допомогу. 

після війни я…

“...буду чекати в гості друзів з-за кордону. Думаю про організацію міжнародних таборів. Упевнена, що іноземці захочуть мандрувати і допомагати відбудовувати Україну”.

Авторка: Олександра Теслюк
Редакторка: Марія Шененко
Інтерв'юерка: Христина Дубницька
Транскрибаторка: Ксенія Янко
Дизайнерка: Анастасія Коваль