Програма "Будуємо Україну Разом" успішно масштабувала відбудову України через волонтерський БУРтабір завдяки програмі зБУР.

Андрій стоїть біля бетономішалки і закидає туди лопатою суміш. Поряд люди, які приїхали на 10 днів безкоштовно ремонтувати недобудований шелтер, навколо гірські краєвиди Львівщини, а позаду зовсім інше життя — мирний Харків і робота концертмейстром. Через війну хлопцеві довелося тимчасово відкласти музику, але вона все одно стала для нього рятівним колом, завдяки інструменту харків’янин випадково опинився в Дрогобичі. А тепер Андрій Адамян вперше став адміністратором волонтерського табору. Втім, це “вперше” не тільки для нього. Це перший заїзд нового проєкту ЗБУР, який починає велику відбудовчу кампанію разом з Будуємо Україну Разом.

“Я опинився в Дрогобичі через війну, розповідає Андрій, — 25 лютого за 50 метрів від мого будинку у Харкові стався вибух, влучило поряд із під’їздом. Наступні 6 днів ми з дружиною та сестрами прожили в бомбосховищі”, — пригадує хлопець. Що робити далі було незрозуміло, до чого себе готувати — теж, так  у якийсь момент настав відчай. Щоб спробувати забезпечити хоч якусь фінансову подушку, музикант пригадав про інструмент — фортепіано, яке не так давно придбав для домашньої музичної студії.

“Я вирішив продати його, щоб мати якісь гроші. Далі дізнався контакти людини, яка шукала подібний інструмент і подзвонив, — згадує Адамян. Фортепіано продати не вдалося, але на іншому боці слухавки незнайомець запитав, чому в такий недочечний час Андрій намагається продати інструмент. А коли почув про причину, одразу ж сказав “Кидайте все, і їдьте до нас у Дрогобич, допоможемо, чим зможемо. Головне, щоб ви були живі й здорові”. Це й стало поштовхом ризикнути і врятуватися з Харкова.

До міста добиралися тиждень і тільки 8 березня прибули в Дрогобич, до людей, яких ніколи до цього не бачили. Андрій одразу відправив жінок за кордон до родичів і залишився в місті сам. Аж поки не побачив оголошення, яке обернулося для хлопця новою спільнотою.

"Відбудовувати Україну швидко та продуктивно"

“Я шукав можливість допомагати. Не міг сидіти склавши руки, так серед волонтерських чатів знайшов повідомлення – шукали волонтерів, щоб чергувати в пунктах обігріву на кордоні”, – пригадує Андрій. Він подзвонив і того ж вечора поїхав чергувати. Так харків’янин почав допомагати у благодійному фонді «Карітас СДЄ УГКЦ». Спочатку чергування, робота в гуманітарному штабі, а згодом – координування волонтерів для відбудови прихистку в горах для тимчасових переселенців.

Трохи згодом сталося й знайомство з БУРом. У Карітас Андрію запропонували взяти участь у навчанні для таборових організаторів, і Андрій поїхав на два дні поринати в абсолютно новий для себе світ – дводенний тренінг від Будуємо Україну Разом для майбутніх таборових адміністраторів.

Основна ідея нового проєкту ЗБУР – це навчити людей на місцях організовувати ефективні табори та формувати спільноту навколо себе, щоб відбудовувати Україну швидко та продуктивно. Все, що раніше робили адміністратори та майстри БУР, тепер у вигляді концентрованих знань і навичок можуть отримати місцеві організатори, яких запрошують на дводенні інтенсиви. Далі вони отримують супровід БУР–менторів, кемп-лідерів та до 50% фінансування потреб волонтерського табору.

“Я їхав туди як чистий лист, — каже Андрій Адамян, — я ніколи не мав такого досвіду і тому у роботі з волонтерами Карітас у Дрогобичі робив все інтуїтивно, в голові був повний сумбур. А тут йшлося про організацію табору від А до Я. Можна сказати, що я прийшов повним новачком, а вийшов досвідченим адміністратором”, — ділиться хлопець.   

Програма інтенсиву від БУР торкається як цінностей, так і командної роботи, бюджету, бенефіціарів, кризового менедженту, будівництва та освіти, звітів і медіа – перелік величезний. Це два максимально насичені дні, які завершуються натхненною рефлексією.
“За всіма пунктами я можу впевнено ставити плюсик, — каже Андрій, — я взяв все, що мені давали. Це шалений досвід, який БУР набував складною роботою роками, а тепер в інших людей є можливість просто перейняти ці знання. Не проходити цей шлях самим, а отримати вже перевірені інструменти, плюс потужну підтримку, — пояснює хлопець.

Вже за два тижні на Дрогобиччині він зустрічав волонтерів, які приїхали з різних міст, щоб 10 днів пожити таборовим життям і допомогти перетворювати порожній поверх будинку в справжній прихисток для тимчасових переселенців. Раніше Карітас планував облаштувати в приміщенні в гірському селі щось на зразок інетрнаціонального духовного центру. Але російське вторгнення внесло свої корективи. Тепер тут поспішають, щоб до початку холодів перетворити кімнати з голими стінами на затишне помешкання. Тоді сюди зможуть переїхати переселенці, яким через війну немає куди повертатися.

“У мене не було ніяких очікувань від табору, — пригадує Андрій, — я просто знав, що мають приїхати люди. Я знав, що вони розуміють, для чого сюди їдуть, бо волонтерять не вперше”, – ділиться організатор. Він розповідає, що людей для участі в таборі відбирав БУР, і так сталося, що зголосилися учасники, які вже брали участь у подібних заїздах раніше. Загалом на перший табір приїхало 15 людей, з місцевих додалося ще троє, за 10 днів ці люди стали однією спільнотою.  

“Сім’я — це максимально точна характеристика про те, як це відчувалося. Кожен з волонтерів хоче приїхати до нас ще раз, — ділиться Андрій. І розповідає, що попереду ще два табори на цьому ж об’єкті, на який приїдуть уже нові учасники. Хлопець тішиться, що роботи рухаються навіть швидше, ніж передбачалося. Після першого заїзду в приміщені вже вдалося підготувати стіни до шпаклювання, зробити підвісну стелю, підлогу, шумоізоляцію та покласти основу під ламінат.

“За другий заїзд зробимо ще 30% і, сподіваюся, залишиться сама “косметика”. Можливо, переглянемо проєкт і візьмемо на себе ще шматок роботи, щоб встигнути більше, бо рук вистачає”

"Я був готовим щосекунди включитися, щоб вирішити ту чи іншу проблему"

Крім роботи, волонтери долучалися і до культурно-освітньої програми. За умовами проєкту, кожній таборовій команді, крім ментора, БУР надає двох кемп-лідерів. У Довгому їм пощастило познайомитися з місцевим краєзнавцем з родини, яка створила в селі “Бойківську оселю”. Він і став провідником для учасників у світ мальовничих околиць Довгого та його історій. А на додачу кінопокази, дискусії, рефлексії — все це робило табір збалансованішим і цікавішим.

“Наприкінці я  відчував величезну вдячність від волонтерів, — ділиться Андрій. Він каже, що цей перший досвід для нього став дуже показовим: “Це дало мені можливість зрозуміти, що я здатен на це, що я можу робити такі важливі речі разом з іншими людьми. Фактично весь табір я був дуже напруженим, відчував велику відповідальність, був готовим щосекунди включитися, щоб вирішити ту чи іншу проблему. І ця вдячність наприкінці — це була найвища нагорода за мою працю. Тим більше, що ці люди не вперше на таборах, і їм є з чим порівняти. Тому це особливо цінно”. Андрій каже, що без БУРу не уявляє, що табір вдалося б зробити на такому якісному рівні і зізнається, що на власному досвіді вперше бере участь у проєкті з таким високим рівнем організації.

Він зізнається, що хоч волонтерство в Дрогобичі стало для нього рятівним колом,  насправді, якби була можливість, він би хотів повернутися додому до Харкова та продовжити займатися справою свого життя. Зараз найбільша втрата, в новій реальності для Андрія — це музика. Втім, навіть тут, серед гуманітарки, чергувань і волонтерів він знайшов можливість записати нову пісню.

“Вона дуже обнадійлива за змістом, і асоціюється у мене з долею України, мені здалося, що це дуже на часі”, — каже Андрій. Обладнання бракувало, але хлопець вирішив, що запише трек просто на диктофон. Залучив до запису дитячий церковний хор, записав відео та опублікував пісню в мережі. 

“Я відчував потребу як найшвидше її оприлюднити”, — пояснює музикант. Але тільки під час зБУР-табору ця історія набула особливого значення. Один з волонтерів, який допомагає Карітас і приєднався до роботи з відбудови прихистку в селі Довге — 65-річний англієць Нік.
“Ми працюємо з ним вже два місяці і тільки під час останнього заїзду я дізнався дивовижну історію, — зізнається Андрій, — виявилося, що Нік десь в мережі побачив відео на мою пісню і це надихнуло його приїхати допомагати в Україну… Моя творчість ще ніколи не мала такого впливу. Це дивовижна історія”, — каже музикант.

Зараз він активно готується до другого заїзду, аналізує помилки та робить все, щоб другий табір став ще більш результативним за перший: “Моє головне завдання зараз зробити таку модель, яка працюватиме максимально швидко і ефективно. Бо між наступними заїздами буде всього 4 дні”.

Адамян каже, що хоч і не місцевий, але сподівається, що така діяльність підсилить місцеву громаду. Андрій планує залучати на табори також тимчасових переселенців, які зараз знайшли дім поблизу Дрогобича. У перспективі вони й оселяться у новому прихистку, коли порожня “коробка” з голими стінами перетвориться на комфортне і безпечне житло. 

Але все це було б неможливим, якби не натхненні волонтери, які готові будувати і відбудовувати Україну вже зараз, і з таким же запалом робитимуть це і після нашої перемоги. Тим часом БУР дає можливість навчитися це робити найбільш ефективно у школі команд зБУР, куди можуть зголошуватися місцеві громади. Вимоги прості: мінімум двоє вмотивованих людей та проєкт з відбудови пошкодженого росіянами житла на деокупованій території чи помешкання для внутрішніх переселенців. Зголоситися можна за посиланням — https://cutt.ly/NZDMVS4