Серія статей про історичний та культурний контекст міст, пошкоджених війною, виходить у співпраці з молодіжною організацією "Семиярусна гора", яка досліджує міські політики та урбаністичні виклики.

Смутний і невеселий... Саме так завдяки Григорію Квітці-Основ’яненку починаються більшість історій про Конотоп. Ще у 1833 р. він написав сатирично-фантастичну повість «Конотопська відьма», кожен розділ якої починав із вищезгаданих слів. Там автор детально описує низовинну народну культуру XVII-XIX ст. І хоч головним місцем дії повісті є сотенне місто Конотоп, великий наголос зроблено на описі традиційного укладу українського села. Протягом довгого часу радянської окупації це було основою для формування шароварного образу міста. Проте і в наш час багато людей зводить козацьку ідентичність жителів Конотопу до елементів побуту та інтер’єру.

У цій статті ми розвінчуватимемо подібні ідеї. На нашу думку, місто має значно глибший культурний код, ніж сало та вареники. А досвід перемоги над московією в Конотопській битві дає нам наснагу повторити цю історію ще раз.

Фортеця на болоті

Конотоп розташований у долині річки Єзуч на Сіверщині. За легендою тут масово потонули монгольські коні під час навали 1239 р. Згідно іншої версії йдеться про карету всюдисущої Катерини ІІ, яка нібито подорожувала цими землями. У будь-якому разі ці популярні історії не мають нічого спільного з назвою міста. Археологи вказують, що людські поселення існували тут ще в період пізнього кам’яного віку, тобто близько 6-3 тис. років тому. Також на території знайдені сліди руського городища XI ст. За пізнішими документами, виданими в XVII ст. в Речі Посполитій, вдалося реконструювати назву цього поселення — Язуче.

Інші згадки міста на правому березі Єзуча зустрічаються у контексті Путивльського шляху. Він пролягав через фортецю, залишки якої зараз знаходяться в північній окраїні Конотопа. Географічно це була межа лісу та степу. Тому руські князі заснували тут фортецю для захисту від половців. У той час річка Єзуч була судноплавною. Вона забезпечувала постійний контакт жителів Язучого з Черніговом та Новгород-Сіверським, а також закривала місто і надавала йому стратегічну перевагу під час частих нападів кочівників. Оборонна споруда знаходилася на мисі розміром 1 га, з півночі впиралася в 15-ти метрове урвище, а з заходу — у болото. Тому під час паводків, це була справді неприступне укриття.

Серце війни

Унаслідок монгольської навали місто було повністю знищене. Його відновили польські осадники у контексті постійних воєн Речі Посполитої з московією на поч. XVII ст. Тоді ж з’явилася перша письмова згадка Конотопу, датована 1634 роком. А вже незабаром, за часів Хмельниччини місто стало сотенним центром Ніжинського полку.

Після смерті Богдана Хмельницького гетьманом став Іван Виговський. Уже тоді московія активно втручалася у зовнішню політику Гетьманщини, розміщувала в українських містах свої залоги, переписувала населення та збирала податки. Тож коли у 1658 р. Виговський підписав Гадяцький договір і відмовився від промосковської лінії свого попередника, москква відразу відреагувала і оголосила війну.

Активні бойові дії тривали з перемінним успіхом з вересня 1658 року. За цей час московські князі встигли організували псевдовибори, на яких проголосили наказним гетьманом Івана Безпалого. Разом з ним вони й почали облогу Конотопу 18 квітня 1659 року. Тоді 4-5 тис. козаків опиралися наступу 100-тисячного війська московитів протягом 70 днів.

Конотоп був серцем московсько-української війни. Захисники міста відтягнули на себе велику кількість ворога. Їхня міцна позиція дала Івану Виговському час, щоб залучити польских добровольців, сербських, молдавських та татарських найманців, які разом з козаками розбили 30 тис. найкращої московської кінноти. Це було справді феєричне фіаско москви. Як наслідок менш, ніж за тиждень московити з соромом покинули землі Війська Запорозького.

Залізні коні

У подальшому Конотоп розвивався як типова провінція російської імперії. Однак у другій половині XIX ст. через місто проклали Курсько-Київську залізницю і Конотоп став важливим транспортним центром на шляху до нашої столиці. У ті ж роки в місті збудували вокзал, паровозне депо та залізничні майстерні. До кінця ХIХ ст. у Конотопі також створили пивоварний, чавуноливарний та три цегельні заводи. До сьогодні в місті знаходиться локомотивне і вагонне депо.

Проте це не єдині залізні коні Конотопу. Нині це найменше місто в Україні, яке має трамвай. Його історія почалася після Другої світової. Через проблеми з міською мобільністю жителі були змушені щодня долати по 14 км в одну сторону, щоб дійди до місця праці. Тож трамвай у Конотопі був ініціативою самих містян, багато з яких працювали на залізниці і мали досвід прокладання рейок. Початок робіт припав на 24 квітня 1949 р., а вже 21 грудня трамвайний маршрут був готовий.

Сучасна історія конотопського трамваю теж унікальна. У січні 2017 р. приватні перевізники хотіли підвищити ціни в маршрутках до 6 грн. Вони оголосили страйк і не вийшли на роботу. Це стало приводом для консолідації влади і місцевих жителів, які не піддалися на вимоги страйкарів і пересіли на трамваї, які були у власності комунального підприємства. Тоді міська влада оголосила ультиматум: вони були готові заключати договори лише з тими перевізниками, які знизять ціну з 3 грн до 2,50. Як наслідок, це був перший випадок зниження ціни на транспорт в історії сучасної України.

Тепер зрозуміло, чому в червні 2017 р. ми не могли не звернути увагу на місцевий трамвай. Тоді ми розробили для нього новий дизайн. До того ж ми допомогли 4-м сім’ям, оновили річковий пляж Кандибине, створили кілька муралів та допомогли облаштувати майданчик для паркуру. Тоді місцеві мешканці були напрочуд привітними та щирими. Вони постійно долучалися до роботи та допомагали, а студенти будівельних спеціальностей радо проходили з нами «практику». Це були справді незабутні дні солідарності та згуртованості.

У наш час жителі Конотопу знову повторили подвиг своїх предків. Починаючи з 25-го лютого місто майже 1,5 місяці перебувало в облозі. Проте воно вистояло і показало приклад опору рашистській навалі. Тож суть козацького духу конотопчан не в шароварах чи салі, а в здатності до об‘єднання і мужній стійкості перед лицем чисельнішого ворога. Тому Конотоп – це місто, де у московії ніколи не було шансів!