Юрко Дідула та Мар’яна Кащак поділилися історією створення програми  «Будуємо Україну Разом», її формування в окрему організацію та плани на майбутнє.

Мар’яну Кащак, як і Юрка Дідулу, з Українською освітньою платформою (до 2021 року Львівська освітня фундація) поєднав Український католицький університет. Обидва є вихованцями УКУ, Юрко – історик, Мар’яна – соціальна педагогиня. 

Львівська освітня фундація була дочірньою організацією УКУ, і  створювалась, аби закривати питання внутрішнього українського фандрейзингу. 

Мар’яна доєдналася до ЛОФ у 2010 році, в якості логічного продовження свого навчання на соціальній педагогіці, відтоді поле діяльності ЛОФ значно розширилося, і вийшло за межі “бульбашки УКУ”. 

Юрко ж доєднався до ЛОФ після кількарічного навчання та роботи в США, у 2014 році. 

“Моя громадська діяльність почалася завдяки Януковичу”

Я був студентом-істориком УКУ, коли на президентських виборах переміг Янукович. Ми з друзями почали думати, що нам робити з тим, бо нам це не подобалося. На 3 курсі, ми на базі УКУ створили Студентське братство, яке мало за ціль вирішувати різні соціальні проблеми, які не вирішувала влада. 

Я запропонував створити акцію “Великдень разом”. Суть якої полягала в обміні студентів між західними та східними областями. Тоді нам вдалося привезти близько 200 студентів, ми отримали хороший фідбек, як від приймаючих сімей, так і від студентів. Я завжди посилаюся на фразу Я.Грицака:  “Нація – це комунікація. Немає комунікації – немає нації”. І якщо ми велика 40-мільйонна країна, і ми не маємо особистісних зв’язків між собою, то нами дуже легко маніпулювати, ми не можемо швидко солідаризуватися, та відповідати на кризи. Тож ми взяли собі за ціль вибудовувати таку комунікацію.

Після 4 курсу я поїхав навчатися в США на магістратуру. Після навчання мені вдалося потрапити на стажування в “Національний фонд розвитку демократії”, де я працював рік. В 2014 році я повернувся в Україну, і доєднався до Львівської освітньої фундації", – ділиться Юрко. 

"На момент створення БУР, я працювала в ЛОФ вже 4 роки. Тоді було багато передумов до створення БУР, бо ЛОФ з 2012-го року почав активно працювати зі східною частиною України та мали візити “Схід-Захід” разом з активістами. Вони приїжджали сюди, і ми вже знайомились з Краматорськом, Слов'янськом, Артемівськом та Костянтинівкою. Спочатку були візити, потім була школа “Простір ідей”, такий собі прототип БУРlab", – пригадує Мар’яна.

"Влітку ми поїхали у відрядження в Краматорськ, аби розвідати ситуацію та чимось допомогти постраждалим від обстрілів. До Львова ми приїхали вже  з розумінням, що це треба робити масштабніше, організовувати більше волонтерів, і їхати туди надовше. Так почався по суті БУР, як програма Львівської освітньої фундації", – додає Юрко.

“Тоді зійшлися просто всі зірки”

"Тоді зійшлися просто всі зірки, бо в Юрка була ініціатива з обмінами в УКУ, вони робили “Великдень разом”. В нього був поклик  до такої робити, була своя філософія й парадигма, плюс ми перед тим робили обміни з молоддю і вже знайомились зі Сходом. І тут ми всі в одному місці зібралися. Коли вони поїхали в першу подорож, три великі компоненти склалася, і  БУР вибухнув. Те, що БУР буде інакшим, не таким, як інші програми ЛОФ, було зрозуміло вже тоді", — розповідає Мар’яна.

“Наша місія – це створити Україну спроможних, включених у суспільне життя громадян”

"БУР – це про команду людей, які об’єдналися завдяки спільним цінностям. Перша наша цінність, вона ж ключова  – це відповідальність. Відповідальність за свою роль в житті країні, це розуміння, що Україна дійсно починається з кожного персонально.

Друга цінність – довіра, ми хочемо щоб українці довіряли один одному, довіряли державі, довіряли сусідам. Усе що ми робимо: волонтерство і добросусідство покликано саме для того, щоб вчити довіряти. І спільна праця в цьому допомагає, адже це найкращий соціальний клей, вона вчить, що можна на когось покластися як на самого себе.  

Наша місія – це створити Україну спроможних, включених у суспільне життя громадян. 

І найвищий рівень для БУР – це коли люди переходять з долучального рівня волонтерства у створювальний, коли зі звичайного учасника волонтерських акцій людина виростає в менеджера та організатора", — пояснює Юрко.

"Теперішня молодь, я тепер вже можу говорити, бо бачу це в студентських аудиторіях, де я викладаю, – потребує дуже швидких результатів і стратегій. Вони – це про швидкість. Дофамін має вироблятися набагато швидше, ніж це було в нас колись. Щось короткотривале, запальне, постійна зміна формату роботи – такий запит серед сучасної молоді. Не буде молодь працювати в проєкті 3 чи 5 років. Має бути зміна діяльності та умовно швидка зміна проєктів. Їм треба дуже швидко насичуватись баченням того, що вони роблять, бачити комплексно і в динаміці", — коментує Мар’яна.

“Я завжди говорю, що ми є частиною великого проєкту "Змінити Україну"

"Зараз, через 9 років після Революції Гідності, і 8 років діяльності БУР,  молодь дуже змінилася. Зріс її рівень відповідальності. Молодь стала більш єдиною у відчутті власної "українськості", вже менше відчувається, що є якісь відмінності між Сходом та Заходом України, стало тяжче маніпулювати цим питанням.

Також молодь почала більше довіряти українській державі, її інституціям, і сама держава теж змінилася. Змінився і рівень мобільності молоді всередині країни: молодь отримала можливість більше подорожувати. Це підсилило бажання брати відповідальність на себе, і щось робити для своєї країни.

Я бачу велику заслугу в цьому БУР та інших подібних організацій. Я завжди говорю, що ми є частиною великого проєкту "Змінити Україну". Цей рівень відповідальності та солідарності, який ми побачили після 24 лютого – це наслідок дуже солідної роботи громадських інституцій, волонтерських організацій за всі ці роки", — переконаний Юрко.

Тоді, під час  Майдану, ми довели, що вже можемо щось, вже можемо відстоювати свою думку. виріс трохи громадський сектор, зросла довіра до громадського сектору, адже в нас була прозорість, почалися антикорупційні процеси, люстрація і так далі. 

Я думаю, це був дуже довгий шлях побудови інституційної довіри. Тобто, це не про довіру до умовного Чорновола, чи Ющенка, – а про те, що кожен українець може бути чесний. Перемогла не персональна довіра до якогось одного члена суспільства, а все-таки до такого визначення як українець. Я думаю ця довіра та дух свободи й незламності дуже сильно допоміг нам зараз", — міркує Мар’яна

“Я бачу майбутнє за створенням регіональних осередків, які мають знання, навички та ресурси, аби втілювати місію БУР на місцях”

"У мене завжди була схильність розвивати горизонтальну структуру,  інституцію, з децентралізованим управлінням. Ми вже маємо мережу потужних людей на місцях. І я бачу майбутнє за створенням регіональних осередків, які мають знання, навички та ресурси, аби втілювати місію БУР на місцях, тобто розвивати довіру, спроможність та відповідальність в української молоді.

Ми можемо стати парасольковою організацією, яка ділиться знаннями, методологією і ресурсами з місцевими осередками. УОП свого часу був такою платформою для БУР. Ми мали велику автономність, і формувалися в дусі зрілої організації. УОП і до БУР зрощував організації та відпускав їх,  думаю, ця легкість і допомогла нам прийняти рішення про виокремлення в самостійну організацію. В майбутньому ми плануємо співпрацювати з УОП на рівні підсилення одне одного на місцях. Партнеритися в регіонах, взаємопідсилювати одне одного. Бачення майбутнього УОП співзвучне з місією БУР, тож тут ми однодумці та союзники", — переконаний Юрко.

"Ми не перетинаємось в діяльності, але ми можемо доповнювати одне одного", — додає Мар’яна. 

Над матеріалом працювали:

Інтерв'юерка та редакторка:

Гуцук Олеся

Графічний дизайн:

Владислав Крупко