“Але для мене тоді паспорт громадянки України не значив так багато…  Як же багато значить тепер цей паспорт для мене. Ось такий вплив…”  — ділиться Ната, згадуючи свій перший БУР-табір.

Ці слова звучать щиро та по-справжньому. Здавалося б, звичайний спогад з БУР-табору, але саме з таких починаються важливі зміни. У рамках проєкту  “Path to peace” ми хочемо розповідати про мобільність та вплив середовища на нас. Часто ці подорожі можуть бути позитивним досвідом змін, відкриттів та нових орієнтирів. А буває, що закінчується болісними спогадами, втратами та внутрішніми зрушеннями. У будь-якому випадку мандрівки завжди щось змінюють. 

Сьогодні ми розповідаємо історію нашої волонтерки, кемп-лідерки та фотографки Нати. Вона — вчителька математики, яка найбільше цінує свободу. У своїй роботі й житті прагне залишати слід, який буде важливим не лише для неї.

Подорожі є важливою частиною її життя. Саме під час них вона відчуває себе вільною та сміливою. Найбільше подобається долати власні страхи та шаблони щодо інших людей.

“Якось я ночувала в наркоманів, і лишилась після цього жива і неушкоджена (і навіть не накурена)” — сміється Ната. 

Здається кожна людина має своє улюблене місце, сповнена спогадами та зворушливими моментами. Ната відвідала всі області України. Саме тому має багато особливих міст, у яких жила понад рік, а у деяких поки що тільки планує. Тернопіль, Чернігів, Буша, рідне село Харківці, що на Полтавщині. З недавніх відкриттів для неї стало місто Суми. 

“Я мала зовсім інше уявлення про прифронтове місто, а виявилося що навіть там вирує життя, відкриваються заклади, працює та процвітає бізнес, та і взагалі просто багато людей гуляють вечірнім містом.” — ділиться своїми враженнями після подорожі. 

Мандрівки, нові та старі міста, довгі дороги, теплі та знайомі люди — все це змінює, додає нового досвіду та щирого захоплення своєю країною. Ти починаєш дивитися на людей із зовсім іншої перспективи. Починаєш приймати різноманіття, дізнаєшся більше про культурні особливості різних регіонів України. 

Чи змінили подорожі сприйняття Нати людей або культур? Очевидно, що так. Це стало її залежністю та найкращим способом підсилити любов до свого дому. Коли вона жила певний час у Молдові, то частиною звичайної поїздки додому був перетин кордону. Дім став не будинком чи одним місцем — а цілою країною. Подорожі за кордон відкрили їй нові культурні горизонти та змусили переглянути свої цінності. 

“Щодо культур інших країн, то я завжди собі фіксую щось улюблене з кожної поїздки. Так я полюбила молдавське вино, азербайджанський чай, грузинських чоловіків (платонічно, ахахах), турецький одяг і багато іншого”. 

Та найбільше змінила Нату не дорога, а люди, яких вона зустрічала під час цих мандрів. Однією з таких подорожей став перший БУР-табір — не просто поїздка, а досвід, який залишив слід на все життя.

Саме тоді, серед волонтерів, розмов і спільної роботи, відбулися її найважливіші внутрішні зміни. Ната згадує цей період як межу — “до” і “після” участі в БУР.

“Це був мій перший табір, як волонтерки. Ми заповнювали тоді ще паперові договори волонтерів. Адмінка Т. питає, чи всі мають український паспорт з собою, і я кажу, що не маю. Але маю закордонний. І чомусь кажу, а навіщо взагалі український, він ніде не потрібний, що навіть посилку на новій пошті можна забрати по закордонному.
Мені зараз це навіть писати соромно. І майстер Е. мені зробив зауваження спершу і пояснив свою позицію, а потім увесь день булив, підколював і діставав. Я вибачилась перед ним, бо справді розуміла, що сказала дурню. Але для мене тоді паспорт громадянки України не значив так багато, як для нього (пишу витираючи сльози).
Як же багато значить тепер цей паспорт для мене. Ось такий вплив….” 

Про свій перший досвід кемп-лідеркою згадує з теплотою. Саме там, у Рівному 2021 року, Ната познайомилася з місцевим волонтером Костею Юзвюком — людиною, яка залишила по собі щирі спогади в команді. У 2024 році Костя, з позивним “Стамбул”, загинув на війні. 

Що ще допомагало Наті під час її перших таборів? Звичайно, що люди. А саме Віра Піонерська, яка була тоді адміністраторкою. Зараз вона є подругою Нати та чинною військовою. 

“Їй було достатньо сказати “Ната, все добре”, і я одразу переставала хвилюватись. І навіть коли все було не так, як заплановано, вона все одно була спокійна.” — розповідає Ната

До того ж саме після свого першого БУР-табору вона почала професійно займатися фотографією. А самі проєкти допомогли глибоко усвідомлювати причетність до своєї країни. 

Історія Нати показує, що зміни можливі. Кожна наша подорож, навіть коротка,  допомагає краще зрозуміти людей і відчути свою причетність до країни. Такі мандрівки створюють нових нас, дарують друзів, які надихають, і допомагають побачити, що насправді важливо.

The information reflects the views only of the authors, and the Commission cannot be held responsible for any use which may be made of the information contained therein