З БУРом Дарія познайомилася під час навчання в Українській академії лідерства (залінкувати) і відразу після закінчення навчання поїхала на БУР табір на Луганщину. Поговорили про волонтерство на БУРі і не тільки під час повномасштабної війни.

Після БУР табору Дарія взяла участь у програмі довгострокового волонтерства в місті Сватове на Луганщині. Під час програми зіштовхнулася з викликами у взаємодії з громадою, але водночас розбіжність у поглядах допомагала їй в досягненні спільної цілі – розвитку молодіжної політики.

“Є велика потреба у розвитку привабливості міст для молоді. Мені особливо хотілось показати, що молоді люди можуть самі створювати для себе можливості і це – простіше, ніж їм здається”

Дарія навчається на політології в Києво-Могилянській академії, регулярно волонтерить в організації “СОС дитячі містечка України” і поміж цим встигає приїхати на БУР табір – нещодавно ми разом облаштовували гуртожиток для внутрішньо переміщених осіб.

Життя під час війни

Війна торкнулась Дарії та її сім'ї у 2014 році в Сімферополі, проте цього року 24 лютого знову зачепила дівчину в Києві. Вона переїхала тимчасово до Рівного, волонтерила там і з болем у серці спостерігала, як її улюблений Схід руйнують, як захоплюють міста й селища, з якими у неї пов'язано так багато емоцій і спогадів.

“24 лютого війна безпосередньо зачепила кожного з нас, кожного українця, який прокинувся о 5 ранку від вибухів. І саме ця точка відліку надважлива для України. Зараз справді кожен виборює нашу свободу й незалежність. Я так захоплююся українцями та українками, всіма, хто волонтерить, хто робить щось, щоб наблизити нашу перемогу, а особливо пишаюся хлопцями й дівчатами на передовій”.

На власному досвіді Дарія знає, як це – переїжджати зі Східних і Південних регіонів, як це – тікати з рідного дому не за власним бажанням, а під обстрілами, через репресії. А завдяки БУР таборам ми, і Дарія зокрема, маємо можливість створити й облаштувати комфортні умови для проживання людей, що втратили свої домівки і таким чином допомогти їм почати будувати своє життя знову.

після війни я …

"поїду додому, нарешті побачу й обійму батьків і додому туди, де майорітиме український прапор. А потім – їсти кавуни у Херсон. Ну і, звісно, поїду відновлювати мій Схід. Хочу, аби там знову вирувало життя і щоб, нарешті вже піднялись українські сонця"

Авторка, інтерв'юерка, транскрибаторка: Емілія Бровді
Редакторка: Марія Шененко