“БУР – це спільнота, патріотизм, будівництво, жовтий колір”
Новим героєм рубрики #БУР_ний відгук став Богдан з Полтави, волонтер локальних волонтерських активностей та БУР-таборів, учасник програми менторства, хлопець, який долучив до волонтерства в БУРі свою сім'ю.
Давай знайомитися! Скільки тобі років, чим займаєшся, звідки ти?
Мене звати Богдан, мені 19, навчаюся в КПІ, я майбутній інженер-конструктор машинобудування, родом з Полтави.
Чи волонтерив до БУРу?
Це волонтерством важко назвати. Щось в стилі: "В школі сказали принести кілограм гречки для собак". Або збирав пляшки у парках на локальних еко-акціях.
Ти долучив до активностей БУРу свою родину. Як з'явилася ідея закликати рідних, чи треба було їх переконувати, які у них враження після участі?
Так, долучив рідну сестру, маму, батька та п’ятиюрідну сестру.
Тато спочатку був скептично налаштований. Питав щось на кшталт: "Богдане, нащо воно тобі впало, коли ти можеш побути вдома, відпочити". А я кажу: "Ну мені нравиться, як люди суєтяться, бігають…"
Мама погодилася одразу. Вона зацікавилася БУРом ще, коли я був менті. Казала, що якби була молодша, то і до табору би доєдналася. Волонтеркою на таборі побувала навіть моя п’ятиюрідна сестра. Якось забігаю до бабці в гості, а вона мені каже: “Вгадай, хто прийде на БУР-табір?! Твоя п’ятиюрідна сестра Настя!” Дуже мене потішила ця історія.
Чим є для тебе БУР?
Для мене БУР – це про спільноту. Так вийшло, що я довго навчався онлайн, ще з часів ковіду. Потім вступив в університет у Києві, та втратив свою стару Полтавську тусовку. Бракувало спілкування, спільноти. Вже в Києві від УАЛівців дізнався про БУР. Пам'ятаю, мені тоді сказав друг: "Не був на БУРі – життя не бачив". Переше моє знайомство з БУРом відбулося на БУРчику, там я зустрів чудових людей, активних, не байдужих. Вони ж мене "затягували" далі на табір. В лютому почалася війна, я став волонтерити активніше. І коли на роботі мав відпустку, поїхав в Дрогобич на табір.
Чи змінив щось у твоєму житті або в тобі особисто БУР?
Я став активнішим, сміливішим, не відчуваю більше бар’єрів у комунікації з іншими. Зрозумів, що можу значно більше, ніж думав колись. Також зрозумів, що можу швидко вчитися, але поки це не стосується шпаклювання, та я думаю, все ще попереду. І це опаную.
Опиши БУР кількома словами, які перші асоціації виникають?
БУР – це спільнота, патріотизм, будівництво, жовтий колір
Яку Україну будуєш ти? Що хотів би в ній бачити?
Хочу, аби моя рідна Полтавщина повернула давню славу культурного центру України.
Мрію про відкриття в Полтаві осередку БУРу. Мене бісить, і нерідко аж коробить, що нинішня Полтавщина – це дуже пасивний регіон. Усі наші сусідні області більш активні, а ми наче цілими днями копаємо бульбу, таке складається враження.
Я хочу, аби люди дізналися про те, що таке Полтава, аби до нас приїздили та знайомилися з місцевими традиціями, які, через відсутність до них інтересу, занепадають. Наприклад, колядування. Коли я був малим, у нас колядувало пів села, зараз колядує до десяти людей.
Як було би гарно, якби вулиці Полтави стали впізнаваними, аби люди знали, що тут був Куліш, тут був Шевченко, а там був Котляревський. В нашому місті свого часу побувала та активно діяла майже вся українська інтелігенція 19 століття. Я дуже хочу, аби Полтавщина знову розквітла. Бо ми того варті, от побачите!
Над матеріалом працювали:
Інтерв'юерка та редакторка:
Гуцук Олеся
Графічна дизайнерка:
Катерина Полях
Фотограф:
Денис Кондратюк
